Доброго дня, пані Юліє. Насамперед дякую, що погодилися на інтерв’ю.
На сьогоднішній день відносини між Україною і Туреччиною швидко розвиваються, в тому числі українська діаспора в Туреччині стає сильнішою і впливовішою. Ми б хотіли більше дізнатися про українську діаспору в Туреччині.
Можете розповісти про себе; чим займаєтесь в Туреччині, як довго там проживаєте?
Доброго дня, пане Серкане. В першу чергу хочу подякувати Вам за інтерес до «Української спілки», і в загалом за Ваш вклад в розвиток українсько-турецьких відносин.
Моя турецька історія почалася рівно 10 років тому, у вересні 2007, коли я приїхала навчатися в магістратурі Близькосхідного технічного університету (ODTÜ). Мене часто запитують: «Чому саме Туреччина?». Насправді, це був збіг обставин, за який я дуже вдячна долі. Після закінчення університету, я подала документи до освітньої програми ЄС, де на той час студенти не мали змоги самостійно обирати країну, куди поїдуть навчатися. За дивним збігом обставин мене обрала Туреччина, про яку я тоді, насправді, мало що знала. Спочатку здивувалась, тому що прийшов лист з технічного університету, але все ж таки вирішила спробувати. А коли вже приїхала та почала навчання – зрозуміла, що якби в мене був шанс в тій програмі обирати країну чи університет, без жодного сумніву це була б Туреччина! Через деякий час після закінчення, я знову повернулася в ODTÜ робити наукове дослідження для своєї дисертації, бо на той час я вже навчалася в аспірантурі в Україні. Отримавши кандидатську ступінь, вирішила продовжувати дослідницьку кар’єру в Туреччині. І от уже більше 4 років працюю викладачем на кафедрі міжнародних відносин в університеті Карабюку і час від часу викладаю в ODTÜ.
Яка її діяльність і з якою метою створена?
Громадська організація «Українська спілка» (Ukrayna Derneği) була зареєстрована в муніципалітеті м. Анкари 6 березня 2017 р., але насправді ініціатива зародилася набагато раніше. Важливою відправною точкою саме для нашої громади став 2014 рік, коли українці, які мешкають в Анкарі, згуртувалися навколо спільної біди, що прийшла на нашу Батьківщину. Долучаючись до акцій протесту проти дій Росії, ми вирішили продовжувати свою діяльність також в культурній сфері створивши неформальний «Український клуб». Заручившись підтримкою Посольства України, ми почали проводити різноманітні культурні вечори, конференції, виставки та зібрання. Коли в жовтні 2016 р. приїхав новий Посол України, Андрій Іванович Сибіга, який дуже добре розуміється не тільки на традиційній, але і на культурній дипломатії, він своєю моральною підтримкою надихнув нас трансформувати нашу громадську ініціативу в офіційну. За це ми йому безмежно вдячні.
Щодо мети організації, то ми бачимо свою роль у двох сферах: збереження та популяризація нашої мови, культури та традицій, а також покращення іміджу українців та України в Туреччині.
Щодо першої мети, то ми добре знаємо, що Туреччина славиться своїм різноманіттям та сплетенням культур, і тому хочемо ще й додати крапельку багатства українською культури. Але потрібно цю культуру зберігати, культивувати та належним чином передавати наступним поколінням. В першу чергу я маю на увазі дітей зі змішаних сімей, які народилися тут, в Туреччині, і не мають належного мовного середовища для практики української мови. Адже якщо діти з таких сімей будуть добре володіти обидвома мовами та знатися на культурних особливостях обох держав, вони зможуть стати надійною ланкою в майбутніх українсько-турецьких відносинах на всіх рінях від торгівлі до політики. Зараз я бачу велику кількість молодих людей і в Туреччині і в Україні, які вивчають інші мови, бо розуміють, що це допоможе підвищити їх шанси в майбутній кар’єрі. Діти ж зі змішаних українсько-турецьких сімей мають цей шанс вже від народження, їм тільки потрібно допомогти розвинути цей потенціал. З цією метою, ми створили «суботню школу», де діти в залежності від вікової категорії можуть хоча б раз на тиждень зануритися в україномовне середовище. Крім вивчення мови, спілка пропонує також різноманітні зайняття з культури, малювання, танців та співу. З наступного місяця ми вже з новими силами в новому більш комфортному приміщенні розпочинаємо навчальний рік і сподіваємось, що різноманіття запропонованих зайнять з професійними викладачами приваблять багато нових учнів. До речі в порівнянні з комерційними структурами, що ставлять за мету прибуток, ми, як неприбуткова організація, намагаємося зробити відвідування цієї школи максимально доступним.
Крім курсів для дітей, з цієї осені ми плануємо відкрити “клуби” вивчення мови для дорослих. Це стосується, як української мови для турецьких громадян, так і турецької мови для наших співвітчизників. Насправді, ми фактично будемо першопроходьцями, тому що, наприклад, середовища для вивчення української мови, в Анкарі до цього часу не існувало. Інтенсифікація українсько-турецьких відносин, швидкий розвиток торгівлі та інших видів співробітництва створили неабиякий попит на вивчення саме української мови.
Інша проблема – це адаптація наших співвітчизників, що приїхали навчатися до Туреччини або ж на постійне місце проживання за сімейних обставин. Для таких людей ми плануємо відкрити “клуб адаптації та інтеграції”, де люди зможуть вивчати турецьку мову в дружній атмосфері та отримати необхідні поради чи підтримку стосовно культурного шоку та інших проблем пов’язаних з адаптаційним періодом. Для цього в нас також існує своєрідний «кризовий центр», де працює дипломований психолог.
Одним з пріоритетних напрямків нашої діяльності є популяризація української культури в турецькому суспільстві. Цього року Посольство України організовувало багато культурних вечорів, що були присвячені, зокрема, творчості українського поета Тараса Шевченка або ж дню вишиванки. Наша громада з великим задоволенням долучалася до цих культурних свят. Тепер, ми вже як спілка плануємо також долучитися до такої популяризації української культури. В планах вже в цьому році провести декілька відкритих заходів української культури.
На базі нашої спілки створено бібліотеку української літератури, яка постійно поповнюється новими надходженнями. І хоча в часи Інтернету і технологій, читати українське – це не проблема з будь-якого куточку світу, дивлячись на попит який викликала наша ініціатива, ми вкотре переконуємося, що справжня книга не втрачає своєї популярності.
Яка була реакція української діаспори на створення такої ассоціації? Є в Туреччині схожі організації, які обєднують українську діаспору?
Так як в Анкарі ми фактично перша організація такого напрямку, то і реакція української громади була дуже позитивна. Головне, що після того, як ми заявили про себе в якості офіційної громадської організації, до нас долучилось багато нових однодумців. І ми сподіваємося, що це тільки початок. Як виявилося, серед українців Анкари дуже багато талановитих людей, і наша організація надає унікальну площадку для реалізації творчого та іншого потенціалу. Наприклад, серед нас є оперна співачка з неймовірним голосом, талановита художниця, чудовий хореограф, знавець народної творчості та багато інших цікавих людей. Якщо людина гарно співає, або танцює народні танці, малює чи знається на мистецтві – ці таланти можна реалізувати в стінах нашої спілки, створивши авторський курс чи провівши майстер-клас.
Хоча в Анкарі ми перша організація української культури, в Туреччині, на щастя для української громади, діє багато товариств, з якими нас поєднує спільна мета та ідеї. Так, наприклад, в Анталії де українська громада значно чисельніша, ще з 2007 року успішно діє Товариство «Українська родина» (Ukrayna Ailesi Derneği). Але, як показала практика, для такого великого та територіально розкиданого міста як Анталія, одного товариства недостатньо. Отже зараз завершується реєстрація ще одного українського культурного товариства в іншому районі Анталії. Це саме стосується турецького мегаполісу, Стамбулу. Там вже багато років існує «Товариство української культури» (Ukrayna Kültür Derneği) за ініціативи якого відкрито Міжнародний ліцей імені Т.Г.Шевченка в Стамбулі, який навіть видає атестати українського зразка. На початку цього року в Стамбулі було створено ще «Українське товариство солідарності» (Ukrayna Dayanışma Derneği). Крім того в Стамбулі є ще декілька неформальних об’єднань, які займаються популяризацією української культури, а також допомагають дітям, що приїхали до Туреччини на лікування. Нещодавно гарну звістку отримали з Мармарісу, де відкрився ще один осередок української громади – «Товариство української культури та солідарності» (Ukrayna Kültür ve Dayanışma Derneği). Підтримуємо зв’язок з Бурсою та Самсуном, де реєстрація схожих культурних товариств вже на стадії завершення.
За підтримки Посольства України в Туреччині в квітні 2017 р було підписано угоду про створення «Координаційної ради українських та кримськотатарських громад Туреччини». Сподіваємося, що така платформа допоможе покращити взаємодію та координацію українських громад Туреччини в питаннях організації та проведення культурно-освітніх та мистецьких заходів, заходів з відзначення пам’ятних дат та національних свят, важливих для українського та кримськотатарського народів.
Для мене Туреччина – це мій дім, тут моя родина, друзі і улюблена робота. Фактично третину свого життя я прожила саме в Туреччині. Можливо тому, що я приїхала досить давно і багато років провела в університетському середовищі, я навіть не пам’ятаю проблем пов’язаних з адаптацією. Так, напевно, мене, як і всіх іноземців, колись дивували культурні відмінності, які можуть бути як позитивні, так і негативні. Але загалом можу сказати, що не відчуваю себе іноземцем, хоча і не отримувала турецького громадянства. Розповім для прикладу одну історію, що трапилася минулого року. Мені у справах треба було поїхати до Кизилаю, де я не була досить тривалий час. Їдучі в метро, я звернула увагу на велику кількість студентів-іноземців і подумала про себе «нічого собі, скільки “ябанджи” в одному вагоні!», і тільки через деякий момент згадала, що і я сама насправді “ябанджи”. Напевно, це результат відомої у всьому світі «гостинності» турецького народу. Хоча я вже давно перестала мислити категоріями стереотипів. Нема хороших чи поганих народів. Є добрі і недобрі люди. Тому вибираючи собі друзів керуюсь виключно критеріями якості людського характеру, а не місцем народження.
Звичайно, в Туреччині, як і в кожній країні, є свої проблеми, є речі що вимагають покращення. Але це проблеми загальні для суспільства і стосуються не тільки іноземців. Зі свого боку, я буду додавати максимум зусиль та робити підсильні мені речі, щоб зробити цю країну ще кращою.
В яких містах живе найбільша кількість українців і в яких сферах діяльності працюють? Скільки українців живе в Туреччині взагалі?
На жаль точної статистики скільки в Туреччині вихідців з України немає. Підрахунок ускладняється тим, що деякі співвітчизники отримали турецьке громадянство. За різними оцінками тут проживає від 25 до 35 тисяч українців. Більш менш точні данні ми маємо по кількості тих громадян України, що отримали посвідку на проживання. За даними міграційної служби на початок 2017 року таких громадян майже 14,5 тисячі. Щодо географічного розподілу, то у цьому лідирує Стамбул, де мешкає 4,8 тисячі українців з посвідкою на проживання. Друге улюблене місце українців – це Анталія. Там мешкає 2,6 тисячі громадян України. На третьому місці, як це не дивно, – Бурса (більше ніж 1000 українців). Далі Анкара – 700, Ізмір –600, Мугла – 500, Коджаелі –200, Айдин, Мерсін та Адана – трошки більше 100. Окремим пунктом треба зазначити про більш ніж тисячу громадян України, що зараз мешкають у провінції Ерзінджан на сході Туреччини. Це етнічні турки-месхитинці, або ахиска, як їх тут називають. Вони були переселені турецькою владою з зони бойових дій на сході України, але по цей час залишаються громадянами України.
В рік нашим громадянам видається приблизно 2,5 тисячі дозволів на працю. Звичайно кількість тих, хто працює значно вища за рахунок людей з турецьким громадянством. Взагалі серед українців, що мешкають в Туреччині дуже багато людей з вищою освітою. Перевага наших співвітчизники перш за все в знанні мов, тому багато з них працюють у сфері експорту і імпорту. Також популярні професії вчителя та перекладача. Багато хто працює викладачами англійської, а іноді і російської мови в різноманітних школах та приватних курсах. Є й такі, хто відкрив свій приватний бізнес, але їх менше. Мені здається, підприємницькі навички розвиті в Туреччині набагато краще. Українці тільки починають освоювати бізнес сфери, долаючи жахливі наслідки 70-річної історії без приватної власності. А в Туреччині, здається, «підприємницька жилка» прививається ще з малку. Напевно тому кількість турецьких громадян, які їдуть відкрити бізнес Україну набагато більша ніж українців, що будують свій бізнес в Туреччині. Ні для кого не секрет, що і в гендерному плані у нас дуже велика диспропорція, більшість наших співвітчизників тут – це жінки, великий відсоток яких стають домогосподарками після переїзду.
Ви нещодавно створили інформаційний портал новин Ukr-ayna.com. Можете трохи розповісти про нього.
Саме так. Почну з того, як виникла ця ідея. Ще на початку цієї розмови, я сказала, що один з пріоритетних напрямків роботи нашої спілки – це культурна дипломатія та підвищення іміджу України в Туреччині. Залізна завіса, що існувала між нашими країнами за радянських часів, не дозволяла нашим народам взнати один одного. Як результат – більшість населення, як в Україні, так і в Туреччині мала уяви про сусідів на основі майже «кам’яних» стереотипів. Ці стереотипи стали ще гіршими за часів складних економічних умов у перші роки незалежної держави. Згодом ситуація виправилася, люди стали більше подорожувати. Спрощення візового режиму та часте авіасполучення допомогли нашим країнам взнати одна одну з кращої сторони. Ми, як українці, що живуть в Туреччині, насамперед, зацікавлені у тому, щоб турецьке суспільство було більш проінформовано про справжню інноваційну Україну з багатою історією та потенціалом для розвитку. Це допоможе зруйнувати старі стереотипи і, звичайно, покращити загальне ставлення турецького суспільства до української громади. З іншого боку, була необхідність створити інформаційний ресурс, який був би рупором української громади в Туреччині. Саме так виникла ідея створити портал Укр-Айна, таке собі «українське дзеркало», яке б з одного боку відображало справжню Україну турецькому читачу, а з іншого боку, висвітлювало життя української громади в Туреччині. Сайт двомовний. Турецькомовна сторінка розрахована на турецького читача, що цікавиться Україною. Там публікуються новини від політики до культури та подорожей. Україномовна ж – на тих українців, що живуть в Туреччині. Як виявилося, ресурси, які розповідають про Туреччину українською можна порахувати на пальцях однієї руки. Тому ми в цій справі майже першопроходці. Більше півроку сайт працював, як волонтерський проект, який об’єднав багато однодумців, як серед українців так і серед турків. Не так давно, за сприяння Посольства України нам вдалося отримати невеличкий грант, який, я сподіваюся, дозволить вийти нашому сайту на новий, більш професійний рівень.
Багато турків, називають Україну другою Батьківщиною, а чи українці, що мешкають в Туреччині, називають так само Туреччину?
Насправді це дуже індивідуально. Але можу сказати, що серед моїх знайомих, напевно більшість, включаючи мене, вважає Туреччину своєю другою Батьківщиною. Тому що ті, хто тут мешкають, хіба що за винятком студентів та сезонних працівників, облаштувалися в Туреччині на постійне місце проживання. Так, Україна – це наша Батьківщина, місце де ми народилися та виросли. І навіть зараз нас зв’язує не тільки паспорт та громадянство, а насамперед український дух, мова та культура, які нікуди не зникають. Але з іншого боку – Туреччина – це наша теперішня домівка, наші сім’ї та діти. В Туреччині існує вислів “doğduğun yer değil, doyduğun yer”, який влучно пояснює відношення більшості українців до Туреччини.
Я думаю, що нас щасливим робить не місце, а вже ж таки люди, які оточують та справа якою ми займаємося. На щастя, як серед моїх колег та студентів в університеті, так і у спілці, мене оточують багато креативних, ініціативних та цікавих людей, які надихають, мотивують та всиляють віру в те, що ми робимо добру справу. Тому дякую долі, що звела мене з цими людьми на просторах Туреччини.
Дякую
Ф. Cеркан Баг
